П’ять років перебування Віктора Ющенка на посту Президента України були, мабуть, найяскравішим періодом у новітній історії України. Зараз, коли цей видатний державний діяч сучасності у властивій йому інтелігентній манері покинув цей вищий державний пост, на світ божий з різних щілин тут же повилазило безліч охочих поштовхати своїми боягузливими ноженятами мертвого лева. Нічого, крім крайньої огиди, ця запізніла, з дозволу сказати, «громадянська мужність» викликати в нормальної людини не може. Нашому виданню теж доводилося критикувати, і мало не третирувати, Президента Ющенка, але ми дозволяли собі робити це тільки тоді, коли він гордо сидів у головному керівному кріслі цієї країни на вулиці Банковій. Зараз же, на тлі загального цькування Президента, що пішов на спокій, ми вважаємо за потрібне встати горою на його захист.
Багато хто говорить, що Віктор Ющенко не зробив дуже багато чого з того, чого від нього очікував Майдан. З цим важко було б сперечатися. Але ж будь-якому розумній людині повинно бути ясно, що говорити – набагато легше, ніж робити. Як відомо, «кожен вважає себе стратегом, бачачи бій зі сторони». Підходячи до аналізу неупереджено, легко зрозуміти, що, перебуваючи на посаді глави держави, Віктор Ющенко був обмежений багатьма рамками, подолати які ні одній людині не під силу. Конкретні історичні умови, менталітет оточення, тотальна корумпованість усієї державної системи, шалена протидія російського імперіалізму, що спирається на потужну «п’яту колону» – лише мала частина тих «кайданів», якими по руках і ногах був скований цей перший воістину український Президент України.
Неможливо проникнути в думки іншої людини, тому нам залишається лише припустити, що Віктор Ющенко, зайнявши пост Президента, чітко зрозумів, що за обмежений Конституцією час його правління йому не вдасться вирішити всі завдання, що стоять перед його країною. А усвідомивши це, він окреслив коло того головного, що він може встигнути і повинен зробити. І цим головним виявилося відродження національного духу і національної пам’яті та забезпечення суверенітету і незалежності України. Віктор Ющенко націлив всі свої зусилля на зміцнення української державності і забезпечення незворотності демократичного курсу і незалежності своєї Батьківщини – завдання, які не вирішував і навіть не ставив перед собою ніхто з його попередників періоду новітньої історії України.
Відмінним непрямим показником ефективності політики Президента Ющенка щодо зміцнення української державності може служити ставлення до нього з боку Кремля, яке прийняло в заключний період його правління вигляд нічим не прикритої істерики. Розумні люди в Москві дуже добре зрозуміли, що зусилля саме цього українського лідера завдали смертельного удару планам російського імперіалізму знову підпорядкувати собі «бунтівну» Україну. І тому єдине завдання, яке на українських виборах 2010 року перед собою поставила Росія, полягало в тому, щоб не допустити його переобрання на другий термін. Жоден інший претендент на вищий державний пост України навіть віддалено не представляв для Кремля такої небезпеки, як Віктор Ющенко.
Звичайно, остаточний вирок всьому на світі виносить лише історія, але на нашу думку вже зараз є всі підстави стверджувати, що ніякий інший Президент не зробив для України настільки багато корисного, як це вдалося зробити Віктору Ющенку. Він пішов зі своєї посади з гордо піднятою головою, не чіпляючись за владу. Він правив Україною думаючи не про свій рейтинг і перспективи перемоги на майбутніх виборах, а про майбутнє своєї країни і свого народу. Він знав, що потрібно робити, і як справжній титан йшов вперед, не помічаючи перешкод. Немає жодних сумнівів у тому, що через деякий час Україна гідно оцінить історичну роль зусиль цієї великої людини, що пробудила країну і народ від вікової сплячки.
Оригінал статті російською мовою знаходиться за адресою http://gradient.arbat.name/art/2010/bestpres.htm